Франческо Арменті “Пишу тобі… Відкриті листи до постатей Святого Письма”. Сторінки цієї книжки наповнюють біблійні постаті: Єлисавета, Іван Хреститель, Марія, Йосиф, апостол Петро…, але також і Понтій Пилат, Ірод, добрий розбійник…
Листи до цих біблійних персонажів, що супроводжували Ісуса Христа в Його земному житті – від народження у Вифлеємському вертепі до Його смерти на Голгофі й Воскресіння – допоможуть читачеві наново пережити найбільш значущі події Євангелія і зазирнути всередину себе, щоби ще більше відкрити серце на прийняття Доброї Новини.
Дорогий Петре,
пишучи тобі, я знову думаю про той вечір, коли Ісуса ув’язнили, аби потім засудити на смерть, і ти там, у дворику, гріючись коло вогню, відмовився від Нього.
Я готовий закластися: після зради Ісуса навіть біля полум’я твоє тіло і твоє серце затремтіли від нічного холоду, бо холод пробирає серце того, хто любить, проте знає, що помилився.
Ти після усвідомлення свого вчинку заплакав, і слова Гайна є правдивими: «Петро не відмовляється від Ісуса через звичайну легкодухість. Він ніколи не показав себе як боягуз. Йому теж не бракувало сміливости: чого йому бракувало, так це віри».
Ісус, навіть знаючи про відмову від Нього, одного дня, бажаючи відкрити тобі місію, звернувся: «Петре, на тобі збудую Свою Церкву». Для Ісуса, для інших учнів, для християн усіх часів ти завжди представляв віру, ти мав лідерський дух. І все ж ти зрадив Вчителя. Чому? Бог ніколи не залишає місця для випадковостей, і, можливо, через тебе Він хотів сказати нам: незважаючи на наші слабкості, Він любить нас нескінченною любов’ю.
Дорогий Петре, роздумуючи над твоєю історією, я думаю про наші слабкість, маловір’я, обмежену любов до Бога, егоцентричні інтереси.
Часто наша віра, майже в зародковому стані, приводить нас до створення «бога» за нашим вподобанням або до створення моралі, що може пристосовуватися до будь-якої ситуації. Ми є такими ж, як ти, Петре, коли відмовляємося від Ісуса в малих чи великих життєвих випробуваннях, перед лицем котрих зріла віра, яка натомість, підказала би цілковиту довіру до Бога, будучи певними, що поза цією драматичною ситуацією Бог хоче подати нам знак милосердя.
Дорогий Петре, твоя зрада мене також змусила думати і пережити ті відчуття, що й Ісус після твоєї відмови. Очевидно, що також і це страждання мало бути частиною Його страстей.
Біблійна мудрість застерігає: «Друг є вірним навіть тоді, коли ранить, ворог тебе обманює, навіть коли тебе цілує… Є друзі, котрі тебе розоряють і є друзі, більш прив’язані, ніж брат». Які глибоке розчарування, гіркоту і занепад духа ми відчуваємо після усвідомлення зради, насміху з нас людини, з якою нас пов’язувала глибока дружба!
І все-таки Ісус не засудив тебе, мало того, навіть продовжував любити. Коли любиш, дорогий Петре, неможливо бажати у відповідь зла. Коли ми відчуваємо ненависть до того, кого любимо і хто зробив боляче, це означає, що наша любов була несправжньою, а дружба – нещирою. Це час випробування почуттів, любови, поваги, прихильности. Сирах каже: «Друг любить тебе за будь-яких обставин і брат – у день нещастя».
Дорогий Петре, ми подібно до тебе іноді любимо друга і все-таки відмовляємося від нього, але важливо вміти визнавати наші слабкості і намагатися їх уникати. Дякуємо за твої сльози розкаяння: вони мене навчили, що надія ніколи не вмирає, вона є доступною для всього і для всіх. Надія знає: є Хтось, Який, незважаючи на наші гріхи, любить нас.
